Незважаючи на те, що залізо є найпоширенішим металом на планеті, його запаси поступово виснажуються, що веде до зростання вартості сировини. Щоб якось мінімізувати ці витрати, уряди багатьох країн світу організують пункти прийому металобрухту. Такий спосіб дозволяє зберігати у державному бюджеті мільярди доларів, та й до того це вирішує таку важливу екологічну проблему, як утилізація вторинної сировини.

Зокрема, в Росії, інших пострадянських країнах, наприклад, Білорусії, щоб стимулювати у населення бажання займатися збором та здачею металобрухту, дана сировина закуповується за дуже високими цінами. Ціна тонни чорного брухту в середньому становить 300 доларів. Багато ентузіасти, згадавши, як вони в піонерські роки займалися тим же, але безкоштовно, взялися за старе справа, але тепер з гарантованою оплатою. Щоб не мати проблем з працівниками податкових служб, вони оформляються індивідуальними підприємцями, де в розділі «найменування діяльності» вказують «збір і здача металобрухту».

Така методика стимуляції принесла позитивні плоди. Один невеликий пункт прийому металобрухту протягом року в рази збільшує оборот сировини.

Важливо відзначити, що перероблений металобрухт за своїми властивостями анітрохи не поступається залозу, що видобувається на рудниках, а по деяким технічним і експлуатаційним якостям навіть перевершують. Так, з металобрухту виходять високої якості корд для автомобільних покришок, труби гарячого і холодного катання. Російські експерти ринку важкої промисловості підрахували, що запасів металобрухту вистачить на довгі роки навіть без урахування додаткової видобутку руди. Однак країни, що є сусідами з Росією, також зацікавлені в закупівлі вітчизняного металобрухту. За кожні кілограм і тонну вони готові розраховуватися за ринковими цінами. Це приваблива пропозиція, яким готові скористатися багато заповзятливі люди і бізнес-структури. Державі така тенденція, з одного боку, вигідна, адже це «живий» приплив валюти в скарбницю, але з іншого боку це ставить під удар російських металлопромышленников, які хочуть знизити собівартість продукції за рахунок використання дешевої сировини.

Балансуючи між, так би мовити, двома берегами, влада намагається задовольнити інтереси всіх сторін. Як довго триватиме дана тенденція, сказати поки важко.